– Михайле Степановичу, ви підтримуєте зв’язки з українськими церквами, що утворилися за кордоном?
– Так, частина з них є у складі нашого братерства – це вісім церков в Іспанії (у планах відкрити ще три), одна – у Польщі, три – в Німеччині та одна у Бельгії.
Буквально нещодавно, 15-17 липня 2016 року, разом з єпископом Юрієм Веремієм та завідувачем відділу освіти Віктором Вознюком ми провели зустріч із пасторами цих церков у Варшаві. Це була перша зустріч у такому форматі, бо раніше ми просто відвідували закордонні церкви, приїжджаючи у ту чи іншу країну.
– Плануєте і надалі робити такі зустрічі?
– Чому б ні? Це не тільки нагода поділитися досвідом, останньою інформацією з життя церков, але й підтримати один одного духовно, скласти плани на майбутнє. Ми домовились, що будемо робити з’їздні зібрання для служителів різних країн: один рік, наприклад, в Іспанії, інший – у Бельгії і т.д. Також обговорили перспективи відкриття нових церков.
– До речі, про обмін досвідом: у кого він найуспішніший?
– Думаю логічно назвати досвід Іспанії, де є найбільше наших церков. В інших країнах було б доцільно розвивати церкви за її прикладом: Мадридська церква ХВЄ (пастор Ярослав Демко), як материнська, зареєструвала свої філіали у інших містах країни і поступово розгалужується. На шляху до цього і Польща: там планується відкриття ще трьох церков – у Любліні, Жешуві та Щецині. За статистикою у Польщі працює понад 700 тисяч українців.
– Будете готувати місіонерів для цих церков?
– Зараз наше завдання – рятувати українців, які працюють за кордоном. Другий етап – це вже євангелізувати країни Євросоюзу. Для цього і потрібні будуть підготовлені кадри – місіонери, котрі будуть говорити на мовах тих народів, яким поїдуть служити.
– Під час згаданої поїдки ви встигли побувати не лише в Польщі але у Німеччині?
– Так. 17 липня ми разом єпископом Юрієм Веремієм відвідали церву в Берліні, де пастором служить Леонід Козоріз. Туди ж приїхали члени церкви із Ростоків. Послужили під час зібрання, помолилися за людей, троє нових (один чоловік та двоє молодих жінок) вийшли до покаяння. Молилися за різні потреби, молодь і діти підходили поспілкуватися, був гарний час.
Того ж дня ми повернулися до Варшави, де провели вечірню зустріч з молоддю, а потім поїхали додому в Україну.
– Дякуємо за розповідь, Михайле Степановичу.
